Ювілей українського поета

      До 205-річчя від дня народження Євген Павлович Гребінки, українського поета, прозаїка, байкаря, громадського діяча бібліотекою - філією с. Поточище для учнів 5класу була проведена літературна година "Байка вчить, як на світі жить!".
      Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині. Іменем письменника названо місто Гребінка.
      Ця людина прожила усього 36 рокiв, але зумiла зробити чимало. За 15 рокiв лiтературної дiяльностi вiн надрукував понад 50 повiстей, романiв, оповiдань, байок. До слова, писав Є.П. Гребiнка українською i росiйською мовами. Був талановитим перекладачем. А ще, допомiг викупити з крiпацтва Тараса Григоровича Шевченка. Заснував у Петербурзi альманах "Ластiвка", в якому друкували свої твори молодi письменники, вихiдцi з України. За рiк до смертi, власним коштом вiдкрив парафiяльну школу для селянських дiтей у селi Рудцi Лубенського повiту.
     Але в людськiй пам'ятi залишиться Євген Гребiнка, як талановитий байкар. Бо про те , що вiн є автором слiв такої вiдомої пiснi "Нi, мамо, не можна нелюба любить", знають не всi, як i те, що знаменитий циганський романс "Очи черные", текст якого перекладено практично на всi основнi мови свiту написав теж Євген Гребiнка.
      Праправнук відомого українського письменника Пантелеймона Куліша Володимир Сиротенко писав:"Він сіяв Добро. Йому найбільше підходить українське звернення "Добродій". Якщо нація забуде свого добродія Євгена Гребінку, то вона не буде народом!
      Помер Євген Павлович Гребінка 15 грудня 1848 року у Санкт-Петербурзі. Поховано письменника неподалік від рідного "Убєжища", в селі Мар’янівці на Полтавщині.
      Ця людина воістину заслужила право на вдячну пам’ять нащадків.

Бібліотечні посиденьки

     В день свята Стрітення Господнього учасники фольклорного ансамблю" Вербиченька", будинку культури с. Поточище разом з своїм керівником Марією Федун та сільським головою Володимиром Бойчуком  завітали до бібліотеки - філії на посиденьки за філіжанкою кави : "Там, де живе рідна пісня, живе український народ". 
    Там, де шумить швидкоплинний Дністер, де шумлять зеленолисті дуби, де колишуться під сонцем золоті моря пшениці, живуть мої земляки. Вічні трударі, вічні хлібороби, які з давніх - давен любили працю і пісню.  
    Праця і пісня стала двома крилами, без яких неможливо жити.
Труд був невід"ємною частиною фізичного життя земляків, а пісня була їх духовною наснагою. І передавалися ці дві великі сили із покоління в покоління, із віків у віки від батька до сина, від матері - до дочки. Пісня, як живуча джерельна краплина, відроджувала духовність односельчан, її співали у полі, на вечорницях, на весіллях. З нею йшли у похід, на службу; нею благословляли на довге і щасливе життя.
   Люблять пісню у нашому селі Поточище дорослі і малі. Шанобливо ставляться до тих, хто передає свій талант, своє уміння дітям і онукам, не дивлячись на те, що зозулі відкували їм уже по сімдесят - вісімдесят років.
   Життєві дороги майстринь пісенного слова були нелегкими. Війна, розруха, голод тяжким болем і глибокими зморшками позначилися на їх долі. Але пісня була одним із тих джерел, що давали їм силу і наснагу. Вони зберегли її, а тепер передають іншим.
   Справжньою майстринею пісенного слова називають у селі Савіцьку Наталію та Сеньків Марту. Жінки мають поважний вік, але сила їх голосу, незліченна кількість знаних ними пісень вражає кожного, хто слухає їх. Вони охоче приймають, гостей у себе вдома, завжди радісно приходять на зустріч із школярами,з жителями села, люблять, коли їх спів записують студенти, які збирають український фольклор. Під час посиденьок за філіжанкою кави звучало багато пісень призабутих сьогодні, багато цікавих спогадів з життя колективу, читали вірші, гуморески , розповідали цікаві історії. А бібліотекарі Ганна Семенюк та Мирослава Шпарик підготували тематичну поличку

"Співуча моя Україно,
Хай буде щасливим твій шлях,
Хай пісня твоя солов’їна
Лунає, як нині, в віках."

   Зустріч вдалася на славу. Пройдуть роки, підуть вони за межу людського життя, та залишиться пісня, яка не тільки чаруватиме мелодією і змістом, а й нагадає нам про виконавців
   Багато пісень увійдуть у збірки, про деякі напишуть у журналах, а деякі залишаться тільки у рукописах. Але, коли ця пісня хоч раз зазвучала, коли птахом злетіла над душею і торкнулася серця, то, значить, вона - невмируща.
Нехай звучить, нехай повертає нас в історію, нехай допомагає вижити у наш час, бо:

Доки живе наша пісня,
Доти живе й народ!

Духовні роздуми

     Напевне немає такої людини на Прикарпатті та навіть далеко за його межами, хто б не знав Калину Ватаманюк.
     Калина Ватаманюк - талановита письменниця, володарка Золотого Пера, член Спілки письменників України, заслужений журналіст України, лауреат премії ім. Василя Стефаника та Марка Черемшини. Цими днями письменниця святкувала свій 70- річний ювілей. Працівники бібліотеки - філії с.Поточище запросили учнів 6-класу та їхнього вчителя української мови і літератури Оксану Гордаш на духовні роздуми за мотивами творів Калини Ватаманюк: "Шлях до Спасіння". Школярі декламували уривки з творів письменниці. Директор будинку культури Марія Федун виконала пісні: "Спішу до Тебе милий Ісусе" та "Пресвятая Богородице". Завідувачка бібліотеки Ганна Семенюк ознайомила присутніх з творчістю Калини Ватаманюк.
     Бібліотекар Мирослава Шпарик читала вірші Наді Кметюк: "Хай Дух Вас веде до мети!."